Обшуки у будинку Віталія Шабуніна та оголошення йому підозри за “ухилення від служби” і “шахрайство” стали резонансною подією, яка вийшла далеко за межі стандартних юридичних процедур. Те, що відбувається із засновником Центру протидії корупції, виглядає як класичний приклад політичного переслідування. Наслідки цієї справи здатні вплинути не лише на громадський сектор, а й на майбутнє демократії в Україні.
Віталій Шабунін – відома фігура, яка роками виступала із жорсткою критикою корупції та зловживань, незалежно від того, хто перебував при владі. Він і ЦПК не раз ставали мішенню для дискредитаційних кампаній та політичного тиску: від часів Януковича до сьогодення. Його діяльність, хоч і викликала гострі дискусії, завжди була спрямована на захист суспільного інтересу та демократичний розвиток країни.
Однак ці події потрібно розглядати у ширшому контексті.
Показово, що на тлі вручення підозри військовослужбовцю й добровольцю Шабуніну віцепрем’єр Олексій Чернишов, щодо якого є підозра у багатомільйонних збитках державі, зберігає свою посаду і бере участь у міжнародних подіях. Водночас Шабуніна не просто підозрюють – проти нього розгортають справжню кампанію публічного тиску.
Дії правоохоронців виглядають як спроба ізолювати активіста від суспільства: обшуки проводилися у його будинку без його присутності, вилучення телефону відбулося без рішення суду та права на адвоката, а слідчі дії тривали до ранку. Це безпрецедентний випадок навіть для українських реалій, що викликає обґрунтовану тривогу.
Водночас влада продовжує демонструвати вибірковий підхід до правосуддя. Історія з конкурсом на голову Бюро економічної безпеки, результати якого уряд відмовився визнавати після втручання СБУ, – ще один приклад згортання реформ та втрати незалежності державних інституцій.
Показовою є й реакція західних партнерів. Під час Ukraine Recovery Conference у Римі жоден високопосадовець з-за кордону публічно не порушив питання про зірваний конкурс на голову БЕБ, а посли G7 залишилися осторонь. Мовчання міжнародної спільноти фактично сприймається як схвалення політики ручного управління в Україні. Це сигнал владі, що демократичні принципи можуть бути легко підмінені політичною доцільністю.
Усі ці події – від справи Шабуніна до ігнорування підозри Чернишову та тиску на результати конкурсів – складають єдину картину нової політичної стратегії. Йдеться про демонтаж громадського контролю, ослаблення інституцій і персоніфіковане переслідування неугодних. Це стає особливо небезпечним на тлі війни, коли суспільство найбільше потребує прозорості, рівних правил і довіри до влади.
Україна вже переживала подібні сценарії у 2010–2014 роках, коли політичні переслідування й появу політичних в’язнів визнав увесь світ. Повернення до тієї практики є неприйнятним, проте ознаки такого реваншу стають усе більш помітними.
Ми переконані:
- Прозорість процедур – це ключова складова демократії нарівні з військовою підтримкою. Вона дає Україні моральну перевагу над агресором.
- Вибіркове правосуддя – це прямий шлях до авторитаризму, навіть якщо його прикривають гаслами про безпеку чи мобілізацію.
- Ігнорування результатів відкритих конкурсів і тиск на громадських діячів руйнують довіру до влади та саму ідею реформ.
- Європейський вибір – це не лише політичний курс, а й зобов’язання дотримуватись принципів демократії та прозорості, навіть у часи війни.
Україна має залишатися демократичною державою незалежно від викликів. Відмова від реформ і повернення до авторитарних практик загрожує не лише втратою територій, а й втратою ідентичності, яка була метою спільної боротьби всіх цих років.
