Останні заяви турецької влади знову повернули увагу світу до можливості організації переговорів щодо завершення війни в Україні. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган активно просуває ідею зустрічі Володимира Зеленського та Володимира Путіна на своїй території, а також не виключає долучення до діалогу екс-президента США Дональда Трампа. Чи реалістичні такі перемовини, які умови стоять перед кожною зі сторін, і чому саме Туреччина вважається оптимальним посередником — далі у матеріалі.
Виступаючи 28 липня, Ердоган підкреслив свою налаштованість знову стати ключовим посередником у мирному процесі, заявивши: “Як переговорний стіл був накритий у Стамбулі, так і стіл миру знову буде накритий у Туреччині – і ця кровопролитна війна буде завершена”.
Зі слів міністра закордонних справ Туреччини Хакана Фідана, всі сторони попередньо надали принципову згоду на саміт, але остаточна дата залежить від результатів роботи переговорних груп Росії та України. Президент Туреччини вже провів телефонні розмови з Путіним і Трампом, використовуючи свої персональні контакти для просування ідеї.
Чи є “вікно можливостей” для переговорів?
Анкара традиційно включається в процес, коли бачить перспективу для діалогу. Наразі спостерігається пожвавлення дипломатичної активності — і через зміну позиції США, і через новий ультиматум Трампа, який скоротив термін на припинення вогню з 50 до 10 днів.
Однак підготовка до саміту має низку складних нюансів:
- Україна виступає за особисту зустріч Зеленського з Путіним за участі європейських лідерів.
- Росія наполягає на спочатку узгодженні деталей експертними групами і лише потім – на можливості зустрічі президентів.
- США через позицію Трампа тиснуть на Кремль, поєднуючи санкції із посиленням військової допомоги Україні.
Турецький фактор: чому саме Анкара?
Туреччина не нав’язує свої умови миру і не тисне публічно на жодну зі сторін, залишаючи право на остаточне рішення воюючим державам. Крім того, тільки Ердоган може гарантувати особисту безпеку для Путіна, адже в більшості країн світу проти російського лідера діє ордер на арешт від Міжнародного кримінального суду.
Турецька енергетична й економічна залежність від РФ не дозволяє очікувати від Анкари жорсткого тиску на Москву. Однак саме така позиція робить Туреччину “комфортним” посередником для російської сторони — тут можна вести переговори навіть щодо проміжних рішень, не ризикуючи “втратити обличчя”.
Перспективи та реалії майбутньої зустрічі
Поки що у форматі прямої зустрічі лідерів, особливо за участі Трампа, немає чітких домовленостей. Ключові питання залишаються відкритими — це і реальне припинення бойових дій, і долучення європейських представників, і навіть місце проведення.
Експерти сходяться на думці, що до осені чи кінця року переговорний процес може зрушити з місця — за умови стабілізації ситуації на фронті та подальшого тиску США на Росію. На сьогодні гуманітарний трек (питання обміну полоненими) — єдиний напрямок, де між Україною та РФ спостерігається діалог.
Щодо можливої зустрічі Трампа і Путіна у Китаї на річницю завершення Другої світової війни, то аналітики вважають цей формат малоймовірним: там США були б у меншості проти РФ і Китаю.
Отже, Туреччина й надалі залишатиметься ключовим переговорним майданчиком для врегулювання конфлікту. Питання лише в тому, чи зможе дипломатія привести до реального перемир’я — чи це буде чергова імітація перемовин з боку Кремля для виграшу часу.
