У Верховній Раді вже понад рік очікує на розгляд законопроєкт №11228-1, який пропонує розширити перелік випадків, коли дії особи не вважаються злочином. Нині така норма діє для оперативних працівників і конфідентів, що змушені інтегруватися у злочинні групи. Автори документа пропонують поширити її і на завдання у сфері розвідки та контррозвідки.
Питання набуло особливої актуальності після початку повномасштабної агресії та окупації частини території України. Люди, які співпрацюють із нашими спецслужбами, змушені працевлаштовуватися до окупаційних адміністрацій чи навіть силових структур самопроголошених утворень. Формально такі дії підпадають під статті про колаборацію чи державну зраду, однак фактично виконуються в інтересах України.
У червні 2024 року парламент ухвалив законопроєкт у першому читанні, а вже 11 липня Комітет з питань правоохоронної діяльності рекомендував його для другого читання. Втім, попри внесення 3 вересня 2025 року до порядку денного, до розгляду в залі він ще не дійшов. Ймовірно, затримка пов’язана з критикою на адресу спецслужб, мовляв, їм надають надто широкі повноваження.
Законопроєкт передбачає, що «не є кримінальним правопорушенням вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала затверджене спеціальне завдання у сфері розвідки чи контррозвідки». При цьому такі завдання не можна затверджувати заднім числом, адже їх передує тривала підготовка та перевірка кандидатів спецслужбами.
Водночас особи, що виконують спеціальні завдання, не отримують права на вбивства, катування чи інше насильство. У разі таких злочинів вони нестимуть повну кримінальну відповідальність. Звільнення від покарання може ухвалити лише суд, вивчивши всі матеріали справи та клопотання прокурора.
Окремо пропонується змінити Закон «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», поширивши дію норм і на агентів, яких залучають розвідувальні структури до конфіденційного співробітництва.
Ініціатори наводять приклади іноземного досвіду: у США діють подібні гарантії для спецслужб, у Франції агенти мають імунітет лише в межах санкціонованої суддею операції, а в Німеччині кримінальні дії виправдані лише тоді, коли це необхідно для нацбезпеки, але не суперечить міжнародному праву.
Законопроєкт встановлює чіткі «правила гри»: шкода, заподіяна під час виконання завдання в інтересах держави, не є злочином. Водночас механізм відповідальності за можливі зловживання зберігається. Остаточне рішення щодо його ухвалення тепер залежить від парламенту.
