Херсонський монумент репресованим постав завдяки фінансовим внескам самих містян.
Збір необхідних коштів активісти організували на зламі епох – наприкінці 80-х і початку 90-х років минулого століття. Патріотичні громадські організації та політичні сили тривалий час виборювали право на вшанування замучених земляків, тоді як комуністичні посадовці всіляко чинили опір і затягували процес. Проте у липні 1992 року пам’ятник жертвам тоталітарного режиму офіційно відкрили. Цьогоріч День пам’яті жертв тоталітарного режиму припадає на 17 травня.
Скульптурне рішення відображає постать людини, яка намагається розірвати залізні тюремні ґрати.
Початок масштабного руху за відновлення історичної правди припав на період гласності, коли суспільство дізналося страшну правду про звірства радянської системи. Ініціаторами спорудження виступили Товариство української мови, “Народний Рух України” та історико-просвітницьке об’єднання “Меморіал”. Громадяни приносили гроші очільнику “Меморіалу” Августу Вірличу. Про це детально згадує голова регіональної комісії з реабілітації жертв комуністичного режиму Дементій Білий.
Новаційне архітектурне доповнення пам’ятний меморіал отримав значно пізніше, вже у 2008 році.
Тоді безпосередньо за скульптурою будівельники звели стіну з червоної цегли. На ній викарбували імена замучених людей і перелік населених пунктів області, які зазнали найбільших втрат під час штучного Голодомору 1932-1933 років. Загальна кількість постраждалих від сталінського терору в Херсонській області є просто колосальною. Дослідники нарахували близько 200 тисяч наших земляків, які пройшли крізь жорна репресивних органів.
Місцева номенклатура погодилася виділити землю лише після ухвалення парламентом профільного закону 1991 року.
Майданчик облаштували на околиці старого міського цвинтаря, сподіваючись сховати монумент якомога далі від очей громадськості. Існували народні перекази, що саме на цій території таємно ховали розстріляних у катівнях НКВС. Тільки у в’язниці на Перекопській вулиці безжально знищили тисячі українських патріотів. Всупереч розрахункам чиновників, віддалена локація миттєво перетворилася на головний осередок херсонської суспільної активності.
Саме сюди постійно прямували патріотичні марші, тут завершувалися масові демонстрації та традиційно проходили велелюдні мітинги.
