Ілон Маск, засновник Tesla і SpaceX, оголосив про створення політичної сили America Party, поставивши собі за мету зруйнувати давню монополію демократів і республіканців у США. Його амбіції виходять далеко за межі традиційної боротьби за владу — Маск прагне представити альтернативу для 80% середнього класу країни.
Ініціатива Маска стала реакцією на затяжний конфлікт з екс-президентом Дональдом Трампом. Після низки резонансних постів у соцмережі X і проведеного серед підписників опитування, Маск оголосив про створення партії America Party — крок, який вже привернув увагу мільйонів американців і політичних оглядачів.
Спроби подолати двопартійну систему набувають популярності і з іншого флангу. У Нью-Йорку на праймеріз Демократичної партії впевнено переміг Зохран Мамдані — лівий політик із Демократичних соціалістів Америки. Це яскравий приклад зростання попиту на альтернативні політичні сили та нових лідерів.
США тривалий час живуть за схемою “двох гравців”: уся влада в руках демократів і республіканців. Президентські вибори, більшість місць у Конгресі, ключові політичні рішення — усе концентрується у двох таборах. Значна частина виборців змушена обирати “менше зло”, не маючи справжньої альтернативи, особливо коли лідерами перегонів стають Джо Байден, Дональд Трамп чи, як цього року, Камала Гарріс.
Опитування Gallup восени минулого року засвідчило: 58% американців бажають появи третьої політичної сили. Найбільше цю ідею підтримують молоді люди та незалежні виборці — у віці до 30 років майже половина виступає за нову партію.
Чому у США домінують дві партії
Попри десятки офіційно зареєстрованих партій, реальний вплив мають лише дві. Основна причина — мажоритарна система “переможець отримує все”, коли навіть невелика перевага забезпечує перемогу у виборчому окрузі. Голоси за маловідомі сили часто сприймаються як “втрачені”, тож виборці воліють підтримати сильніших кандидатів, аби не дати “пройти” опоненту.
Нові партії стикаються з бюрократичними перепонами — для участі у виборах їм треба зібрати тисячі підписів і знайти великі кошти на кампанію. Донори і медіа теж підтримують фаворитів перегонів, залишаючи альтернативні сили поза увагою. В результаті навіть харизматичні політики з менших партій отримують мандати хіба що на місцевому рівні, а на національній арені третя партія залишається маловпливовою.
Успіхи незалежних і перспективи змін
Прецеденти появи потужних третіх сил у США вже були. Яскраві приклади — перемога Джессі Вентури (Партія реформ) на виборах губернатора Міннесоти у 1998 році або перемога Ловелла Вейкера у Коннектикуті в 1990-му. Але навіть такі досягнення здебільшого трималися на популярності особистостей, а не на міцній партійній структурі.
Єдиний серйозний прорив на національному рівні стався ще у 1912 році, коли Теодор Рузвельт, колишній президент, отримав другий результат на виборах від Прогресивної партії. Проте його успіх був короткочасним — партія швидко зникла після виборчої кампанії.
Створення впливової третьої партії у США залишається викликом, але підтримка нових ідей зростає, особливо серед молоді та розчарованих виборців. Успіх подібної сили залежить не лише від грошей і харизми лідера, а й від готовності місцевих еліт ризикувати своїми позиціями та контрактами, адже йти проти двох політичних гігантів — це серйозний політичний ризик.
Маск робить ставку саме на цей запит на зміни — але попереду на нього чекає непроста боротьба, у якій вирішальну роль зіграє підтримка суспільства, фінансові ресурси та політична воля. У країні, де за останні роки зміни стають нормою, не можна виключати появу нового політичного гравця національного масштабу.
