У першу неділю листопада своє професійне свято відзначають соціальні працівники. Попри постійні обстріли, херсонські фахівці щодня виконують свою роботу — допомагають самотнім і літнім людям, які особливо потребують підтримки під час війни.
Щодня соцпрацівники відвідують до семи підопічних, приносять їм продукти, ліки, допомагають з прибиранням, приготуванням їжі та супроводом до лікаря. Усе це — під звуки вибухів, із ризиком для власного життя.
Ольга Семенова працює соціальною робітницею вже третій рік. Вона опікується 14 підопічними, двічі на тиждень обходить їхні домівки. Один із них — 92-річний Петро Харитонов, який через небезпеку залишив свій дім у мікрорайоні Корабел.

«Ольга мені допомагає. Треба щось підшити — зробить. Хочу налисників — миттю приготує. Я задоволений», — усміхається чоловік.
Ольга зізнається, що іноді страшно виходити з дому, але зупинятися не може — адже на неї чекають люди, для яких вона єдина підтримка.

«Буває, летить, свистить, гупає… Я кажу: “Господи!” І плачу. А потім думаю: у мене ж там бабуся голодна — треба йти», — каже соцпрацівниця.
Жінка переконана, що головне в її роботі — знайти спільну мову з кожним. Окрім побутової допомоги, підопічним часто потрібне просте спілкування: поговорити, вислухати, а іноді — просто відчути, що вони не самі.

Схожу історію має й Тетяна Поливода. Вона працює соцробітницею третій рік і нині опікується 12 підопічними. Серед них — Нінель Кислова, яку Тетяна відвідує вже місяць.

«Ми швидко знайшли спільну мову. Я дивуюся її витримці. Це велике навантаження, але вона завжди усміхається», — розповіла Нінель.
Тетяна зізнається, що робота нелегка, але приносить їй справжнє задоволення:

«Вони всі для мене як рідні. Я не можу їх покинути. Навіть не думала змінювати професію», — каже жінка.
За словами директорки територіального центру соціального обслуговування Оксани Пащенко, лише у Центральному районі Херсона соцпрацівники опікуються 253 людьми, з яких 30 — маломобільні. Над їхнім доглядом щодня працюють 20 соціальних робітників, які стали справжніми янголами-охоронцями для самотніх херсонців у воєнний час.






