Три роки під обстрілами, між двома містами і з постійними поїздками на передову – так сьогодні виглядає життя херсонського волонтера Анатолія Дзюбенка. Він обрав шлях служіння людям у 2022 році й не згортає діяльність, попри небезпеку.
Анатолій – уродженець Станіслава на Херсонщині. Зараз він керує благодійним фондом “Я допомагаю”, поєднуючи роботу в Києві та щоденну допомогу прифронтовим громадам півдня та сходу. Волонтер зізнається: більшість часу проводить у дорозі, адже саме там сьогодні найбільше потрібні руки й підтримка.

“Життя моє зараз минає у дорозі. Я або у Херсонській області, або у Києві. Часто їжджу у Харківську, Донецьку області. Буваю у Запорізькій”, – говорить Анатолій.
Повномасштабне вторгнення застало його у Києві. Уже в березні 2022 року він почав волонтерити – спочатку на Київщині, потім на Донеччині. У рідну Херсонщину тоді неможливо було потрапити: громади лишалися під окупацією. Проте підтримка регіону не припинялася – волонтери привозили допомогу туди, куди могли дістатися разом з українськими військовими.
Звільнення Станіслава 10 листопада 2022 року стало переломним моментом. Дзюбенко почав працювати на правобережжі, запускаючи соціальні ініціативи для місцевих жителів.

Проєкти, що повертають життя
Першою була акція “Дітям Херсонщини від дітей Києва”. Волонтери разом зі школами та підприємцями роздали близько 15 тисяч подарунків малечі, яка пережила окупацію й продовжує жити під постійною загрозою обстрілів.
Ще один напрям – соціальне таксі, яке допомагає людям з інвалідністю дістатися лікарень, соціальних служб та інших установ. Проєкт реалізують спільно з військовою адміністрацією. Авто фонду неодноразово потрапляли під ворожі обстріли, але команда не припиняє роботу.

“Їхнє завдання – знищити все проукраїнське. Наші проєкти стають їм поперек горла. Бо доки функціонує місто, надаються соціальні послуги, є життя – їхні плани руйнуються”, – пояснює Анатолій.
Робота на межі ризику
Волонтери не завжди висвітлюють свою діяльність – небезпека надто велика. Дзюбенко зізнається, що щоразу, коли повертається з поїздок, стикається з реальністю, що змінюється щогодини. Звук, схожий на дрон, може миттєво спричинити паніку – це наслідок щоденних обстрілів прифронтових районів.
Попри небезпеку, він планує продовжувати волонтерську діяльність і після перемоги.

“У країні війна – яка неділя? Я зробив вибір служити людям. Щоб робити світ кращим, треба робити гарні вчинки щодня, почавши з себе”, – каже Анатолій Дзюбенко.
Його шлях – це історія про вибір і відданість. Про те, як одна людина може змінювати життя цілого регіону, що живе на межі небезпеки. І про силу волонтерського руху, який тримає тил не менше, ніж Збройні сили на передовій.






