11 листопада 2022 року командир взводу першого механізованого батальйону роти безпілотних авіаційних комплексів 28 окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу Олександр Огородніков вперше побачив звільнений Херсон. Він описує ті події як «атмосферу рідності», яка назавжди закарбувалася у пам’яті. Свої спогади військовий присвятив загиблому побратиму з лівобережжя Херсонщини Олександру Вовковичу.
Огородніков згадує, як містяни зі сльозами на очах виходили на вулиці, тримали українські прапори та зустрічали військових із щирою вдячністю. Люди обіймали воїнів і не стримували емоцій після місяців окупації.
«Такого досвіду не було ніде. Ми тільки заходили в місто, й сама наявність форми викликала у людей бурю переживань. Вони плакали, раділи, обіймали нас. Це було неймовірно», – розповідає Олександр.
Позивний військового – «Вітер». Він родом з Одеси, до війни був підприємцем та активістом, учасником Майдану і Революції Гідності. Пізніше воював на сході України у 2014 – 2015 роках. З початком повномасштабного вторгнення долучився до оборони Одеси, після чого брав участь у боях на Київщині, Донеччині, Харківщині та Херсонщині.
За його словами, у листопаді 2022 року їхній підрозділ зайшов у Херсон без бою, однак загрози залишалися серйозними. «Було багато колаборантів, існувала вірогідність провокацій. Ми постійно були напоготові», – пригадує Огородніков.
У передмісті Херсона, в Антонівці, він познайомився з місцевими жителями, з якими спілкується донині. Особливо запам’ятав 12-річного хлопця з українським прапором. Той розповів, як відкрито демонстрував свою позицію, та як його викрали росіяни разом з вітчимом, допитували і катували, а потім викинули біля залізниці. «Його історія мотивує мене й зараз», – говорить військовий.
Олександр згадує важкі бої, які відбувалися перед самим визволенням Херсона. На напрямку їхнього взводу підтримка артилерії була мінімальною – вони тримали оборону зі стрілецькою зброєю та гранатами, під ударами російської артилерії та касетних боєприпасів.
«Після звільнення Правдиного фронт почав рухатися дуже швидко. Ми увійшли в Херсон майже без бою, але попереду були надзвичайно складні дні. Олександрівка була одним з найважчих напрямків – втрати величезні», – каже «Вітер».
Підрозділ продовжував працювати на Херсонському напрямку до грудня 2022 року. Військовий згадує, як важко було залишати місцевих жителів, які сприймали військових як рідних. «Люди виходили з квітами, приносили все, що мали. Коли в нас зламалося авто, вони змагалися між собою, хто перший допоможе», – ділиться він.
Олександр із болем говорить про загиблого побратима Олександра Вовковича, уродженця лівобережжя Херсонщини. Обоє мали однаковий позивний – «Вітер». Вовкович приєднався до ЗСУ у 21 рік, працював без відпочинку, всю зарплатню віддавав батькам, які через війну залишили свій дім. У червні 2024 року він загинув.
«Втрата Олександра стала для мене найболючішою. Він пройшов увесь шлях від початку вторгнення. Мав можливість піти, але не зробив цього. Мріяв про сім’ю, планував майбутнє. Такі люди – наші орієнтири», – каже Огородніков.
На його думку, Херсон став місцем, де українська нація пережила момент справжнього єднання. «Нація народжується через досвід боротьби. Херсонці дуже глибоко відчули свою ідентичність», – підкреслює військовослужбовець.
З початку жовтня до початку листопада 2022 року Сили оборони просунулися територією Херсонщини на 36,5 кілометрів, звільнивши до 1381 кв. км площі. 9 листопада було звільнено 12 населених пунктів правобережжя, а на світанку 11 листопада окупанти підірвали Антонівський міст, намагаючись утекти через Дніпро.
У цей же день до Херсона увійшли українські військові. Наступного дня президент Володимир Зеленський повідомив, що на Херсонщині вже звільнено понад 60 населених пунктів. На деокупованих територіях та в самому Херсоні розпочалися стабілізаційні заходи.
