П’ять років тому, у 2020-му, в Україні завершилася реформа децентралізації. Відтоді громади отримали нові повноваження й можливість самостійно розпоряджатися власними землями. Це стало суттєвим кроком уперед, адже до того навіть долю земель сільськогосподарського призначення на місцях вирішували в Києві. Для фермерів та мешканців регіонів це було постійним джерелом проблем і корупційних ризиків.
З 2020 року громади з адміністративних одиниць перетворилися на своєрідні екосистеми з власним інвестиційним потенціалом. Крім землі, це водні ресурси, аграрний сектор, логістика й людський капітал. Місцева влада зацікавлена в залученні інвесторів набагато більше, ніж чиновники у столиці. Тому громади швидше погоджують меморандуми, виділяють ділянки, вирішують кадрові й організаційні питання. Для невеликого селища відкриття підприємства означає робочі місця, податки й розвиток інфраструктури, тож там готові будувати дороги чи проводити комунікації, аби інвестор не витрачав місяці на узгодження з міністерствами.
Фінансові виклики для місцевих бюджетів
Повномасштабна війна суттєво обмежила можливості громад. Податкові надходження скоротилися після того, як багато підприємств зупинили роботу або переїхали на захід країни. Аграрії тривалий час не мали можливості збувати продукцію через зруйновану логістику, і лише восени 2023 року зерновий коридор почав працювати безперебійно. Це вдарило по бюджетах сільськогосподарських регіонів.
У квітні 2023 року запровадили норму, що дозволяє власникам і користувачам землі не сплачувати орендну плату чи податки на територіях, де тривають бойові дії. Таким чином громади втратили ще одне джерело доходів. Ситуацію ускладнили й зміни до Бюджетного кодексу, ухвалені в листопаді 2023 року: відтоді ПДФО з військовослужбовців і силових структур зараховується до спеціального фонду державного бюджету. Це рішення необхідне для фінансування армії, але для громад, де дислокуються військові частини, воно стало серйозним ударом.
Інвестиції: дефіцит і конкуренція
Єдиний вихід для громад — залучати нових інвесторів. Але обсяг іноземних інвестицій досі не досяг довоєнного рівня. Якщо у 2021 році в Україну надійшло 6,7 млрд доларів, то у 2022-му — лише 1,2 млрд, у 2023-му — 4,2 млрд, а у 2024-му — 3,3 млрд. За перший квартал 2025 року країна залучила 669 млн доларів, що демонструє стагнацію. Конкуренція між громадами за кожного інвестора дуже висока, але без інституційної підтримки вони залишаються вразливими.
Більшість громад досі не мають інвестиційних паспортів, стратегій розвитку чи кваліфікованих економічних відділів. Тому навіть при наявності ресурсів — землі, води, людського капіталу — їм складно залучати бізнес.
Що необхідно зробити
Експерти пропонують державі негайно підтримати громади. Для цього потрібно дати їм більше інструментів — право на податкові пільги, участь у компенсаційних механізмах, можливість звільняти інвесторів від орендної плати під час будівництва. Варто зняти обмеження на створення вільних економічних зон та участь у великих проєктах. Також потрібна державна програма для розвитку бізнесу у малих містах і селах, із пільгами та субсидіями, що враховуватимуть специфіку кожної громади.
Сьогодні бюджети розвитку залишаються мізерними. Наприклад, у місті Кілія на 34 тисячі мешканців він складає лише 9 млн грн на рік — менше вартості одного кілометра дороги. Громади змушені латати стару інфраструктуру без підтримки держави. Тому вони наполягають: «Ми не просимо подачок — ми просимо інструменти. Дайте громадам більше повноважень, і вони самі створять економіку відновлення!»
