Пам’ятник Тарасу Шевченку в центрі Херсона вже понад пів століття залишається не просто монументом. Сквер біля погруддя Кобзаря став символічним простором для громадських зібрань, проукраїнських акцій і протестів – від кінця радянської епохи до подій російської окупації.
Сьогодні ця частина Дніпровського району перебуває під постійними обстрілами армії РФ. Саме тому пам’ятник у 2023 році вирішили захистити спеціальними укріпленнями.
За словами начальниці управління культури Херсонської міської ради Світлани Думинської, погруддя закрили бронеплитами, щоб уберегти його від пошкоджень під час атак.
“Ми познайомились з громадською організацією “Музей відкрито на ремонт”. Вона зв’язалась зі швейцарськими колегами і вони передали нам спеціальні бронеплити. Навколо пам’ятника зробили кілька шарів укріплення – ДВП, дошка, бронеплити, а потім ще раз ДВП. Коли все закрили і його не було видно, ми надрукували великий банер із зображенням Шевченка”, – розповіла вона.
Банер встановили до ювілею поета, щоб навіть під час обмеженого руху транспорту люди могли бачити образ Кобзаря.
Це місце стало важливим символом і під час повномасштабної війни. 3 квітня 2022 року біля пам’ятника зібрався мітинг проти російської окупації.
Учасниця тих подій Олена Наумова згадує – тоді до акції долучилося близько сотні людей.
“Там була атмосфера єднання. Коли ти серед своїх, то забуваєш, що навколо вороги. Люди приходили з прапорами, підтримували одне одного і вигукували: “Маріуполь, ми з тобою! Миколаїв, ми з тобою!” – пригадує вона.
За словами жінки, саме сквер біля погруддя Шевченка багато років поспіль був природним місцем для зібрань містян, коли потрібно було висловити позицію або підтримку.
“Це дуже символічно. Шевченко – це наша Україна, наше слово і символ незламності. Ті дні назавжди залишаться в пам’яті”, – сказала Олена Наумова.
Однак традиція збиратися тут має значно давнішу історію. Краєзнавець Дементій Білий розповідає, що наприкінці 80-х і на початку 90-х років ХХ століття у цьому сквері регулярно проходили зустрічі представників Народного руху України.
Тоді активісти обговорювали політичні події, поширювали самвидав і демонстрували українські прапори.
“Я був на цих зустрічах. Іноді люди виставляли українські прапори, а міліція намагалася їх заарештовувати. Не за прапор, а за холодну зброю – так вони його трактували. Нашого відомого дисидента Степана Гуру кілька разів затримували саме тут”, – розповів Дементій Білий.
Сам пам’ятник встановили у Херсоні 28 квітня 1971 року. Історик припускає, що первинний задум був іншим.
За його словами, відкриття могли приурочити до 22 травня – дати перепоховання Тараса Шевченка, яка стала знаковою в історії українського визвольного руху.
“Я думаю, була ідея відкрити пам’ятник саме у день перепоховання Шевченка. Але радянська влада поставилася до цього обережно і вирішила провести відкриття раніше – у квітні”, – пояснив краєзнавець.
Автором монумента став скульптор Іван Білокур. До цього в місті стояв лише гіпсовий бюст поета.
За словами Дементія Білого, до змін у вигляді пам’ятника доклався письменник Олесь Гончар, який під час візиту до Херсона звернув увагу на тимчасовий матеріал.
“Він запитав: чому у вас пам’ятник гіпсовий? Треба зробити нормально. Після цього Іван Білокур переробив погруддя”, – розповів дослідник.
Із цим скульптором пов’язані й інші знакові місця міста. Зокрема, він був одним із авторів пам’ятника першим корабелам на набережній, а у 1995 році створив монумент Богдану Хмельницькому поблизу Тягинки у Бериславському районі.
Сьогодні ж пам’ятник Шевченку у Херсоні залишається не лише історичною пам’яткою. Для містян це місце, де поєдналися пам’ять, культура і досвід боротьби за українську ідентичність.
