Селище Садове на Херсонщині стало символом людської витримки. Попри постійні обстріли, руйнування і повну ізоляцію, тут залишаються жити чотирнадцять людей. Вони тримаються завдяки взаємній підтримці, Пункту незламності та допомозі від волонтерів і старости громади Олени Семеніхіної.
Ситуація у Садовому критична: немає електрики, водопостачання та мобільного зв’язку. Відсутнє транспортне сполучення, а дороги заміновані й постійно під загрозою атак дронів.
З листопада 2022 року село позбавлене світла і води. Лише з часом вдалося подавати воду завдяки генератору. Хліб, продукти, воду та медикаменти привозять волонтери щотижня. У Пункті незламності можна підзарядити гаджети, обігрітись і випити чаю.
“Щотижня передаємо хліб, продукти, за можливості – воду. З листопада 2022 року було відсутнє електро- та водопостачання, потім воду ми подавали за допомоги потужного генератора”, — розповідає Олена Семеніхіна.
Старостат селища зруйнований, сюди скинули дві авіаційні бомби. Колишні мешканці розсіялися: частина стала внутрішньо переміщеними особами у Херсоні, інші потребують постійної допомоги.
Дороги до селища досі небезпечні. Спочатку це були міни “пелюстки”, тепер — російські дрони. Історія самої старости — теж історія втрат і боротьби. У листопаді 2024 року Олена Семеніхіна підірвалася на міні, намагаючись допомогти пораненим після атаки дрона. В результаті їй ампутували більшу частину стопи. Жінка продовжує працювати без якісного протеза, сподіваючись, що новий буде зручнішим.
“Трохи навчилась ходити на п’ятці, тому що протез неякісний. Тобто я не можу на ньому ходити, він в мене стоїть вдома, я ним не користуюсь. Зараз я замовила інший протез, сподіваюсь буде трохи кращий”, — каже Олена Семеніхіна.
Життя у Садовому — це боротьба за виживання під постійною загрозою. Проте навіть у таких умовах тут не здаються, допомагають одне одному і вірять, що випробування рано чи пізно завершаться.
