Раннє виявлення загоряння допомагає зберегти майно та життя людей. Сучасні сповіщувачі пожежної сигналізації реагують на продукти горіння ще до появи відкритого полум’я, що дозволяє швидше розпочати евакуацію та реагування на загрозу.
Що таке сповіщувач пожежної сигналізації
Сповіщувач пожежної сигналізації — пристрій, що перетворює фізичний або хімічний фактор пожежі на електричний сигнал тривоги. При спрацюванні він передає сигнал на прийомно-контрольний прилад, який активує оповіщення та за потреби — автоматичне пожежогасіння. Класифікація відповідає стандарту ДСТУ EN 54. Пристрій є обов’язковим елементом пожежної безпеки будівель усіх класів.
Адресні сповіщувачі передають на пульт інформацію про точне місце спрацювання, тоді як неадресні повідомляють лише про факт тривоги. Для будівель площею понад 500 м² адресні системи є нормативно рекомендованими відповідно до ДБН В.2.5-56.
Основні види датчиків (димові, теплові)
Пожежна безпека приміщень забезпечується кількома типами датчиків. Кожен розроблений для виявлення конкретного фактора небезпеки.
Класифікація за принципом дії:
- оптичний датчик диму — фіксує розсіювання інфрачервоного випромінювання на частинках диму;
- іонізаційний датчик диму — реагує на зміну іонізаційного струму при появі частинок горіння;
- тепловий сповіщувач — спрацьовує при досягненні порогової температури або різкому зростанні;
- комбінований — поєднує оптичний та тепловий канали виявлення;
- газовий — реагує на продукти горіння CO та CO₂;
- аспіраційний — забирає повітря через трубки та аналізує у виносній камері з лазерним детектором.
Вибір датчика залежить від умов експлуатації та характеру можливих загроз. Для підвищення точності виявлення пожежі можуть використовуватися декілька типів датчиків одночасно. Це забезпечує більш швидке та достовірне виявлення небезпечних ситуацій.
Як працює сучасний датчик диму
Всередині корпусу оптичного датчика диму розміщена камера з інфрачервоним діодом та фотоприймачем. У чистому повітрі промінь не потрапляє на приймач. При появі диму частинки горіння розсіюють випромінювання — фотоприймач фіксує сигнал і активує сигналізацію. Чутливість визначається пороговим значенням оптичної густини диму — зазвичай 0,08–0,2 дБ/м.
Іонізаційні пристрої швидше реагують на відкрите полум’я та дрібнодисперсний дим від горіння спирту та бензину. Теплові пристрої підходять для запилених приміщень або приміщень з парою, де оптика дає хибні спрацювання. Клас теплового сповіщувача (A1, A2, B, C, D) визначає порогову температуру та швидкість її наростання.
Критерії вибору обладнання для приміщень
Вибір залежить від типу приміщення та характеру можливого загоряння. У серверних кімнатах рекомендуються оптичні датчики диму підвищеної чутливості або аспіраційні системи. На складах з паперовими матеріалами доцільно встановлювати комбіновані пристрої. Котельні та технічні приміщення потребують теплових сповіщувачів класу A1 або A2.
Зона покриття одного пристрою — до 85 м² відповідно до ДБН В.2.5-56. Висота встановлення — до 12 м для стандартних моделей. Для приміщень висотою понад 12 м застосовуються лінійні датчики диму або аспіраційні системи з підвищеною чутливістю.
Рекомендації щодо встановлення
Пристрої монтуються на стелі на відстані не менше 0,5 м від стін та інших конструкцій, відстань між датчиками — не більше 9 м. Монтаж у приміщеннях з вентиляцією або кондиціонуванням виконується з урахуванням напрямку повітряних потоків. Для підвищення ефективності системи рекомендується підключення до центрального моніторингу.
На кожному поверсі встановлюється не менше двох датчиків для виключення хибних спрацювань методом перехресного підтвердження. Монтаж у зонах з кондиціонуванням виконується з урахуванням потоків повітря: датчик не повинен знаходитись у зоні прямого обдування, щоб уникнути розбавлення концентрації диму. Проконсультуватись щодо вибору обладнання можна в компанії Triniti-SB.
