Мирослава Ільчишина, ветеранка російсько-української війни з Херсонщини, знайшла нове покликання у творчості. Після фронтових поранень і двох комісувань вона взялася створювати ляльки-мотанки, гномів і декоративні кошики. Свої вироби жінка передає на благодійні збори або дарує, підписуючи коротко: «Алергія, Херсон».
Позивний «Алергія» з’явився ще у 2015 році, коли Мирослава привозила допомогу на схід. Один із бійців жартома назвав її «алергією на росіян» — прізвисько закріпилося. Згодом вона залишила роботу вчительки української мови та приєдналася до ЗСУ. Служила старшою бойовою медикинею у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу.
У 2021 році отримала поранення, пройшла лікування, але продовжила підтримувати побратимів. Під час повномасштабного вторгнення перебувала в Олешках, звідки через Дніпро дісталася Херсона, а потім – Миколаєва. Там долучилася до 124-ї херсонської бригади ТРО.
У квітні 2024 року Мирославу вдруге комісували. Вона має інвалідність другої групи, судинні проблеми й тремор, але не полишає активності. Рукоділля стало для неї способом відновлення моторики рук і психологічною терапією. Перший кошик сплела з картону й білизняного шнура, далі освоїла мотанки, прикраси та квіткові композиції.
«Щодня новини забирають сили. Хтось загинув, хтось поранений. А я мушу триматися. Творчість мені в цьому допомагає», — каже Мирослава.
Вона проводить майстер-класи для інших жінок, залучаючи їх до рукоділля й водночас підтримуючи ЗСУ: зібрані кошти спрямовує на потреби армії. Говорить, що її побратими та посестри продовжують боротьбу, яку вона вимушено припинила через стан здоров’я.
Від деокупації Херсона в пам’ять у Мирослави залишилася кішка Діпсі, яка з’явилася під час зачистки міста і згодом мешкала з бійцями на позиціях. Маму кішки забрали волонтери до Києва, а сама Діпсі залишилася з Мирославою.
Нині ветеранка працює над книжкою спогадів разом із письменницею Наталією Сідларь-Дубовою. У ній хоче розповісти про кожного, хто постраждав у війні — військових і цивільних, зокрема однокласницю, яку росіяни закатували в Скадовську, та побратима з Олешок, що не встиг евакуюватися.
«Мрія одна – перемога. Повернення додому. І головне – вигнати ворога з нашої землі», — говорить Мирослава Ільчишина, тримаючи у руках чергову мотанку.
