Художник, скульптор і різьбяр по дереву Ігор Баликов народився в Херсоні й після початку повномасштабної війни повернувся сюди творити. Його будинок у селі Львове Бериславського району був зруйнований російськими авіаударами, тож митець змушений починати все з нуля.
Після звільнення правобережної частини Херсонщини Баликов ще певний час залишався в селі — доглядав покинутих тварин, гасив пожежі. У 2023 році він вирушив на відкриття власної виставки в Івано-Франківськ, де дізнався, що повертатися йому вже нікуди.
У 2025 році Ігор створив символічну картину: постать із каптуром і замість обличчя — таймер. Цей образ уособлює кілька хвилин перед початком війни. «Сенс у тому, що смерть сидить і чекає. Вона ніби дає ще час вирішити, чи розпочинати бійню», — пояснив митець.
У Старій Збур’ївці залишилося близько 40 його робіт. Єдина врятована — «Очі» з образом дружини, яку він бачив через відеозв’язок у маленькому вікні смартфона. «Я й не думав, що війна триватиме так довго. Ця робота вижила, бо я її забрав», — розповів Баликов.
12 березня 2022 року йому вдалося залишити окуповане лівобережжя. З наплічником у 35 кг, де були ліки для дружини й продукти, він вирушив пішки та попутками до Львового. На маршруті довжиною 62 км його багаторазово перевіряли на російських блокпостах. «Ніхто не міг уявити, що цей шлях буде настільки довгим. І він ще не завершився — війна триває», — згадує художник.
У своїх роботах Баликов відображає реалії війни. На одній із картин — захід сонця, дорога, обірвані дроти й місце, де він ховався під час обстрілу. Інші полотна та скульптури створені з уламків зброї: з гільз проростають квіти, зі снарядів — жіноче взуття. На ще одній роботі зображено стелу при в’їзді в Херсон та «їжаків» — і протитанкових, і живих. «Ось їжачиха з малюком, а ось молодий, агресивний їжачок. А цей із моїми очима — це вже я, літня людина», — коментує автор.
На іншій картині — сонечко, яке сидить на протитанковому їжаку. Воно уособлює військових, що керують дронами й охороняють людей. «Кожна нова робота — це підйом. Ти віддаєш її людям — і тебе ніби піднімає ескалатор. Потім усе починається спочатку з чистого полотна», — ділиться Баликов.
