Херсонка Зіта Могильова перетворює просту солому на символи свята та добробуту. Вона народилася в Литві, але серцем прикипіла до України, куди переїхала ще дитиною. До повномасштабної війни працювала ландшафтною дизайнеркою, а під час окупації відкрила для себе нову справу — плетіння традиційних виробів.
Нині її роботи впізнають за теплом і деталями. Зіта працює з різними натуральними матеріалами: пшеницею, житом, ячменем, льоном, вівсом, полином та лавандою. З них народжуються дідухи, обереги, святкові атрибути.
“Солому скошую серпом. Потім висушую, перебираю, чищу, сортую на товсту та тоненьку. Це доволі довгий процес. Але я люблю, як ця соломка шурхотить у руках. Вона вся насичена сонцем. І хочу, щоб люди отримали цю любов і щастя”, — каже майстриня.
Коріння з Литви — любов до України
З дитинства Зіта жила в українських селах — спочатку на Одещині, згодом на Херсонщині. Там вона полюбила народні пісні, звичаї та життя на землі.
“Все село, зокрема діти, брали участь у жнивах. З того часу у мене любов до зерна, до поля. На городі завжди росли злаки, а в хаті стояли вази з колосками”, — згадує вона.
Тоді про плетіння мова ще не йшла. Усе змінилося під час окупації, коли жінка залишилася без роботи. Подруга запропонувала скосити жито — і саме з цього почалася її творчість. Відеоуроки, самостійні експерименти, пошук традиційних технік — так виникли перші вироби.
Янголи, дідухи та символи врожаю
Зіта створює коників, янголів, букети до Маковія та Вербної неділі. Кожна деталь має значення. Жито для неї символізує життя, пшениця — хліб, овес — силу, льон — любов і родину.
“Обрала робити коника — для ніг беру житню солому, для хвостика й гриви — кукурудзяне листя. А янголам окремо плету крила, німб і ручки”, — розповідає майстриня.
Образи ангелів вона робить різними: одні моляться, інші — ніби простягають руки, зустрічаючи людей або просячи захисту.
Інструмент зі столітньою історією
Особливе місце в її роботі посідає серп, яким вона скошує колосся. Це родинна реліквія, що зберігає пам’ять кількох поколінь.
“Це серп мами моєї свекрухи. Йому, мабуть, уже років сто. Він старенький, але це мій улюблений інструмент”, — говорить Зіта Могильова.
Для майстрині солома — не просто матеріал. Це місток між минулим і сучасністю, спосіб зберегти народні традиції та поділитися світлом, яке, за її словами, заховане в кожному колоску.
