Чотиригодинні переговори в Кремлі 2 грудня завершилися без жодних поступок з боку Москви. Володимир Путін і далі вимагає фактичної капітуляції України, паралельно намагаючись розхитати підтримку Києва у Вашингтоні та продати Заходу власну «теорію неминучої перемоги».
До Москви прибули спеціальний посланник США Стів Віткофф та зять президента Дональда Трампа Джаред Кушнер. Формально йшлося про припинення вогню та можливий мирний план, однак за лаштунками переговорів Кремль вибудовував складну комбінацію політичних сигналів, психологічного тиску та пропагандистської картинки для внутрішньої і зовнішньої аудиторії.
Офіційний «конструктив» і чотири документи для Кремля
Першими публічну версію зустрічі озвучили в оточенні російського диктатора. Помічник Путіна Юрій Ушаков назвав розмову з Віткоффом і Кушнером «корисною і конструктивною», підкресливши, що деталі переговорів сторони не розкривають.
За його словами, Москва отримала від американців чотири нові документи, які доповнюють план Дональда Трампа щодо завершення війни в Україні. Ушаков визнав, що частина цих пропозицій викликає різку критику в Кремлі, проте заявив, що зустріч нібито дозволила обговорити «шляхи подальшого врегулювання української кризи», а сторони підтвердили готовність працювати далі.
Американські посланці передали Путіну привіт від Трампа. У відповідь російський лідер, за словами Ушакова, надіслав колишньому президенту США «низку політичних сигналів». Під час переговорів піднімалась і тема членства України в НАТО – ще один чутливий для Кремля сюжет.
Речник Дмитро Пєсков окремо наполягав, що між Москвою та Вашингтоном відбувся «прямий обмін думками» з приводу мирного плану. Він заперечив формулювання про нібито «відхилення» пропозицій Путіним, хоча зміст позиції Кремля свідчить про відсутність реального компромісу.
Очікування, VIP-сервіс і картинка «спокійної столиці»
Міжнародні видання звернули увагу не лише на те, що говорили, а й на те, як була побудована вся сцена переговорів. Politico описало, як Путін поєднував люб’язність, затягування часу та завуальовані погрози, аби нав’язати власні правила гри посланцям США.
Американцям довелося кілька годин чекати на зустріч у Кремлі. Такі затримки вже стали фірмовим прийомом, покликаним нагадати гостям, хто контролює ситуацію.
Sky News підкреслює, що Віткоффа і Кушнера в Москві приймали радше як високих туристів, а не як учасників жорстких мирних консультацій. Делегація отримала повне VIP-обслуговування – кортеж з аеропорту, обід у ресторані з зіркою Мішлен та прогулянку Червоною площею.
The Spectator трактує візит як багатошаровий сигнал Дональду Трампу і всьому Заходу. На думку оглядачів, Кремль прагнув продемонструвати одразу кілька меседжів:
- збіг візиту із перебуванням у Москві глави МЗС Китаю Вана І мав підкреслити нову демонстративну близькість Москви і Пекіна;
- подання війни проти України як лише одного елемента ширшого геополітичного перерозподілу, у якому Європа має мінімальну вагу;
- картинка «стабільної» столиці – прогулянка повз ЦУМ з розкішними західними товарами попри санкції мала показати, що Москва нібито «не помітила, що триває війна».
Поки американська делегація «вбивала час», Путін встиг виступити на інвестиційному форумі. Там він звинуватив Європу у зірванні мирного процесу і прозоро натякнув на майбутню ескалацію.
Журналіст Sky News звернув увагу, що ставлення було вибірковим: «там, де до Європи звучала відверта ворожість, до американців демонстрували лише гостинність». На його думку, це елемент стратегії, спрямованої на віддалення США від союзників по НАТО та спробу розвернути Вашингтон у бік Москви.
Жести домінування і прихована нервозність Путіна
Окремою темою для аналізу стала поведінка Путіна за столом переговорів. Експертка з мови тіла Інбаал Хонігман, дослідивши відео зустрічі, зробила висновок, що російський диктатор свідомо користувався жестами, аби підкреслити свою владу.
Ключовим моментом вона назвала різкий удар долонею по столу – неочікуваний, проте показовий.
За словами Хонігман, це виглядало як вимога уваги і демонстрація того, хто вважає себе головним у кімнаті.
При цьому експертка помітила у Путіна і ознаки тривоги. Вона звернула увагу на його «руку стрільця» – праву руку, якою він посилював окремі слова, тоді як ліва залишалася наче «прихованою» та майже нерухомою, що нагадує манери колишнього співробітника спецслужб.
Фахівці також порівняли зовнішній вигляд Стіва Віткоффа на різних зустрічах. У Москві він сидів чисто поголений, зосереджений, з широкою усмішкою. Натомість під час попередньої зустрічі з українцями у Маямі, за оцінками експертів, виглядав неохайно і уникав зорового контакту. Такий контраст сприймають як ще один штрих до картинки, яку Кремль намагався вибудувати на свою користь.
Мир лише як капітуляція: чому Кремль блокує план США
Politico підсумовує, що переговори не пом’якшили позицію Путіна – Кремль і надалі вимагає від України фактичної капітуляції. На цьому тлі президент Володимир Зеленський декларує готовність до діалогу у «найскладніший момент в історії», але не на умовах здачі.
Засновниця консалтингової компанії R.Politik Тетяна Станова вважає, що Путін формально «готовий до миру», проте виключно на своїх умовах, які закріплюють його воєнні здобутки.
Sky News припускає, що російський диктатор не йде на компроміс з двох ключових причин:
- він переконаний у власній зрештою перемозі;
- він вважає, що у США та Росії є спільні інтереси і обидві сторони нібито зацікавлені у тісніших відносинах.
Аналітик Олександр Баунов із Центру Карнегі нагадує, що Москва сприймає початковий «план з 28 пунктів» лише як стартову рамку і не погодиться на варіант, який вважає менш вигідним. За його спостереженнями, Путін загалом задоволений перебігом війни і не відчуває термінової потреби зупиняти її, адже «він переодягається у військову форму кілька разів на місяць і особисто командує генералами».
«Друга Ялта» і розрахунок на Трампа
Український політолог Ігор Чаленко розглядає зустріч Путіна з Віткоффом і Кушнером як частину тактики очікування на дії Дональда Трампа. На його думку, головна мета Кремля – зірвати подальшу фінансову підтримку України з боку США, просуваючи ідею «швидкого миру» на умовах Москви.
Чаленко порівнює задум Кремля з новою Ялтою, де Путін мріє про двосторонні домовленості з Вашингтоном без участі Європи, аби зафіксувати територіальні захоплення.
Він описує стратегію як спробу показати, що «Путін нібито готовий до компромісу, але треба сильніше натиснути на Київ» – гру на очікуваннях Трампа щодо швидкого завершення війни, тоді як Україна і так перебуває під значним тиском.
Колишній міністр і дипломат Володимир Омелян вважає, що будь-який «мир» з Росією для України зараз коштуватиме дорожче, ніж продовження спротиву. Переговори в Москві він називає безрезультатними в реальному змісті, але корисними для самого Путіна.
Омелян наголошує, що ключовим здобутком для кремлівського диктатора стало чергове відтермінування принципової розмови з Трампом. Це дає Путіну час інтенсифікувати бойові дії, поки Захід зайнятий різдвяними клопотами.
За його словами, Путін розраховує, що «поки всі на Заході готуються до Різдва і зайняті своїми справами, він зможе відкусити ще шматок України і вбити ще певну кількість українців».
Політик також підкреслює, що глава Кремля налаштований воювати довго і має підтримку значної частини російського суспільства у цьому курсі.
Ставка на виснаження: чого Кремль домагається від Заходу
За оцінкою американського Інституту вивчення війни, Путін під час зустрічі 2 грудня фактично відхилив спільну мирну пропозицію США та України і навряд чи погодиться на будь-які варіанти, які не відповідають його максималістським вимогам.
Те, що сторони домовилися не розголошувати деталі переговорів, аналітики ISW розглядають як спосіб замаскувати сам факт відмови Москви від запропонованого плану, оскільки він не враховував усіх російських претензій.
Перед зустріччю, зазначає ISW, Кремль активізував інформаційно психологічну кампанію, намагаючись зобразити перемогу Росії як неминучу. Путін вихвалявся фейковими «успіхами» на фронті та заявляв, що армія повністю забезпечена всім необхідним для продовження бойових дій взимку.
Американські експерти описують «теорію перемоги» російського диктатора як розрахунок на тривалу війну на виснаження, де Росія нібито здатна пережити і Україну, і підтримку Заходу. У цій логіці Кремль покладається на те, що:
- російська армія зможе безперервно тиснути на фронті;
- ЗСУ не вдасться відвоювати захоплені території;
- західна допомога Україні з часом ослабне;
- Україна та її партнери врешті будуть змушені прийняти умови Москви за столом переговорів.
ISW робить висновок, що роздуті заяви Путіна про успіхи на полі бою є частиною ширшого наміру переконати Захід у тому, що Росія здатна «пережити Україну», змушуючи і Київ, і союзників погодитися на російські вимоги вже зараз.
Таким чином, нічні переговори в Кремлі стали не кроком до миру, а черговою серією політичного спектаклю, в якому Путін намагається одночасно тиснути на Україну, розколювати Захід і зміцнювати власний образ «непохитного» лідера, що готовий воювати стільки, скільки знадобиться для реалізації його імперських амбіцій.
