13 січня у Миколаєві день народження народної артистки України Олени Галл-Савальської перетворився на театральну подію. Своє 67-річчя акторка зустріла на сцені – у прем’єрі метадрами “Гра”, підготовленої Херсонським обласним музично-драматичним театром ім. М. Куліша спеціально до її бенефісу.
Замість традиційних привітань – світло рампи. Замість тостів – оплески. Так акторка відзначила свій день народження, вийшовши до глядачів у ролі легендарної Сари Бернар.
Вистава “Гра” створена за мотивами п’єси “Сміх лангусти”. Саме її обрали для бенефісу не випадково. Режисер-постановник Сергій Павлюк каже: долі Сари Бернар і Олени Галл-Савальської перегукуються.
Він не приховує захоплення акторкою:
“Вона унікальна, неймовірна, на сцені взагалі без комплексів, енергетично неповторна. Це одна з найпотужніших актрис, з якою я працював за 20 років практики. І це актриса неймовірної енергетики”.
Головна фраза вистави звучить як життєве кредо:
“Поки ми граємо, ми живемо”.
З цим переконанням повністю згодна і сама Галл-Савальська. Вона говорить: ця історія – про жінку, яка віддала публіці все, що мала.
Акторка пояснює, що героїня п’єси – це людина, яка навіть наприкінці життя не хоче спокою:
“Кінець життя актриси, якій уже за 70, але вона все ще каже: «Я хочу хвилюватися, я хочу хвилювати, я не хочу в спокої жити». Тому що вона все життя грала, вона була на сцені й жила цим. Взагалі, акторство – це не робота, це такий вид життя”.
Шлях Олени Галл-Савальської до сцени починався не з акторських ролей. У театрі Куліша вона 20 років працювала концертмейстеркою оркестру. І лише випадок змінив усе.
Генеральний директор театру Олександр Книга згадує той момент:
“На сцені був рояль і вона як концертмейстер супроводжувала капусник, який ми робили. І тоді всі побачили в ній просто дивовижну актрису. Як виявилось потім, її мама дуже не хотіла, щоб вона стала актрисою і повторила її долю, тому віддала доньку до музичної школи. Але те справжнє, яке є в кожній творчій людині, все одно проросло. І сьогодні вона наша гордість, гордість нашого театру, народна артистка України”.
Колеги кажуть: сцена для неї – природне середовище. Хормейстерка Валерія Мавріді-Михайловська знайома з Галл-Савальською 16 років і добре знає її можливості.
Вона відзначає не лише акторську майстерність, а й голос:
“У неї дуже гарний тембр голосу – не як у вокалістки, а як у акторки. Вона дуже круто володіє сценою, залом. Може вийти перед незнайомою публікою, заспівати й після цього зал вибухне такими оплесками, що вони запам’ятаються на все життя”.
На прем’єру “Гри” прийшли ті, хто роками стежить за її творчістю. Дехто їхав здалеку, аби побачити бенефіс.
Глядачка Тетяна Рощина приїхала з Одеси:
“Ми її дуже любимо й спеціально завітали на її бенефіс. Я приїхала з Одеси. Кинула всі справи та примчалася сюди. Всі херсонці мріють, щоб вона була на сцені, а ми – в залі”.
Інший глядач, Леонід Клименко, порівнює її з найвідомішими світовими сценами:
“Це неперевершений талант. Настільки багатогранний, що таких людей дуже мало. Мені доводилось бувати навіть у театрі на Бродвеї і ви знаєте, у нас талантів не менше, ніж у найвеличніших артистів світу”.
Визнання прийшло до Олени Галл-Савальської не одразу, але було заслуженим. У 1996 році вона отримала звання заслуженої артистки України. У 2009-му – народної артистки України.
В історії Херсонського драмтеатру вона стала першою серед жінок-акторок, хто здобув звання народної артистки України.
Її день народження на сцені став не просто святом однієї акторки. Це була історія про вірність професії, про життя, яке не відділяють від ролей, і про сцену як єдине місце, де по-справжньому дихається.
Бо поки акторка виходить до глядачів – вона живе. І разом із нею живе зал.
